Як перестати відкладати життя на потім під час кризи та невизначеності

Антон Войтенко

Нещодавно я зловив себе на тому, що чогось чекаю. Займаюся бізнесом, знімаю YouTube, інвестую. Начебто щось роблю. Але всередині живе думка: ось зараз усе трохи налагодиться, закінчиться цей складний період, і тоді нарешті почнеться нормальне життя.

Будуть подорожі. Зустрічі з друзями. Нові проєкти. Можна буде подумати про сім’ю, реалізувати те, що давно хотів, і просто кайфувати від процесу.

А поки що чекаємо.

У двадцять може здаватися, що в тридцять усе буде зовсім інакше. Зараз мені трохи більше за тридцять, і я можу сказати: саме по собі нічого магічного не відбувається. Змінюються обставини, новини, причини почекати. А звичка відкладати своє життя залишається.

Мені це не подобається. Тому я почав розбиратися, як перестати відкладати життя на потім і діяти в тих умовах, які вже є. Нижче описав п’ять кроків, які я зараз застосовую сам. Це моя рефлексія і план роботи над собою. Можливо, у чомусь ти впізнаєш і себе.

Чому під час невизначеності хочеться поставити життя на паузу

Я добре пам’ятаю початок повномасштабної війни в Києві. Обстріли, страх, нерозуміння, що робити далі. Куди їхати? Як забрати родину? Що взагалі зараз відбувається? Наче все завмирає, і ти разом із ним.

Для мене це схоже на мить аварії, у яку я потрапив: бачиш автівку, але не встигаєш нічого зробити. Я пам’ятаю саме це відчуття завмирання. І згодом помітив щось схоже у власному житті, коли начебто продовжуєш працювати, але важливі рішення весь час відкладаєш.

До цього додається постійний фон новин. Відкриваєш телефон, читаєш стрічку, і бажання щось починати стає ще меншим. Мене це деморалізує. Хоча збоку, можливо, здається, що я дофіга всього роблю, сам я відчуваю, що дію далеко не на повну силу.

Під одним із моїх відео про формування капіталу людина написала про цю саму проблему: усе швидко змінюється, незрозуміло, які навички будуть потрібні й наскільки безпечно щось планувати. І я зрозумів, що ця думка є й у мене. Трохи почекаємо, стане зрозуміліше, тоді почнемо.

Тільки скільки ще чекати? Після однієї кризи може прийти інша. Новий вірус, чергове економічне потрясіння, хоч зомбі-апокаліпсис. Причина відкласти щось завжди знайдеться. А роки тим часом проходять.

1. Взяти відповідальність за ту частину життя, яку можеш змінити

Перший крок для мене виявився найскладнішим. Я подумки поставив собі неприємне питання: як я житиму, якщо невизначеність триватиме ще десятиліттями? Якщо просто не настане момент, у який мені нарешті скажуть: усе, тепер можна.

Є проста вправа. Уяви табличку в Excel: у тебе є кілька комірок, ти виділяєш їх і протягуєш далі. Спробуй так само подумки протягнути свої останні три роки ще на десять чи двадцять. З тими самими рішеннями, звичками й темпом руху.

Тобі подобається те, що виходить?

Мені не сподобалося. Я побачив, що мене не влаштовують ані швидкість, ані напрямок. І водночас у мене завжди знаходилося пояснення: тут економіка падає, там невдалий момент, тут заважають обставини.

Обставини справді впливають на моє життя. Але я помітив, як легко зупинитися на цьому поясненні й більше нічого не робити. Я не можу керувати світовою економікою чи визначити, коли закінчиться війна. Зате можу подивитися, які рішення залишаються в моїх руках, і почати з них.

Оце я й називаю взяти 110% відповідальності. Думати, що можу зробити для себе та близьких із тієї точки, у якій перебуваю зараз. Бо коли я віддаю всі рішення зовнішнім обставинам, моя траєкторія залишається тією самою.

2. Почати готуватися, навіть якщо конкретного плану ще немає

Самого рішення ще недостатньо, щоб зрозуміти, куди йти. Ти можеш сказати собі: «Все, беру відповідальність». А потім вийти в реальний світ і трохи офігіти.

Мені це нагадує «Матрицю». Нео виходить зі знайомого світу й бачить, що все влаштовано зовсім інакше. Тільки в нашому житті поруч немає Морфеуса, який зараз пояснить, що робити далі. Рішення прийняв, відповідальність відчув, а інструкцію ніхто не видав.

Саме на цьому етапі я часто зупинявся. Хотілося повернутися туди, де можна ще трохи почекати. Тепер у такій ситуації я починаю готуватися.

Не знаючи точної можливості, яка з’явиться, я можу поступово збирати ресурси, щоб нею скористатися:

• відкладати посильну суму грошей;
• приділяти увагу здоров’ю та фізичній формі;
• підтримувати знайомства і зустрічатися з людьми;
• повертати у своє життя активності, які давно відклав.

Люди для мене тут особливо важливі. Через знайомства мені вдавалося вирішувати складні питання, залучати кошти й знаходити кращі угоди. Тому я дуже ціную оточення.

При цьому сам можу надовго засісти вдома: робота віддалена, усі зустрічі в телефоні. І чим довше так живу, тим менше хочеться кудись виходити. Доводиться свідомо повертати ці зустрічі у своє життя.

Короче, якщо я ще не знаю, що саме робитиму, це не заважає мені готуватися. Коли з’явиться можливість, у мене вже мають бути сили, контакти й хоча б якийсь ресурс для наступного кроку.

3. Обрати власний план і перестати залежати від чужого осуду

Для мене думка інших людей довго була сильним обмеженням. Я веду соціальні мережі й добре знаю цей внутрішній діалог: а як це сприймуть, що напишуть, чи не засудять?

Причому йдеться не тільки про блог. Хтось боїться почати бізнес, хтось боїться змінити заняття, а хтось навіть показати, що йому щось цікаво. Іноді людина навіть не спробувала, а вже подумки прочитала всі негативні коментарі.

Я з Дніпра, у моїй родині звикли спілкуватися російською. Водночас я знімаю українською, виступаю й можу вільно нею спілкуватися. Після початку повномасштабної війни мене дуже зачіпало, скільки взаємного хейту було між людьми через мову та походження. Я не розумів, навіщо нам ще й сваритися між собою. Але навіть розуміючи це, усе одно відчував тиск чужої оцінки.

Тому для мене важливо навчитися відрізняти змістовну критику від спроби просто зачепити. На YouTube я із задоволенням відповідаю на запитання й обговорюю незгоду. А коли людина приходить провокувати та ображати, я її блокую. Не витрачаю час на те, щоб її переконати.

Той, хто написав мені гидоту, не буде потім жити з наслідками моїх рішень. А я буду. Тому будувати власний план навколо того, як уникнути будь-якого осуду, для мене більше не працює.

Обери спосіб діяти, який підходить тобі: за можливостями, ресурсом і тим, чого ти насправді хочеш. Інакше можна все життя погоджувати свій старт із людьми, у яких ти навіть не збирався просити поради.

4. Рухатися маленькими кроками, які зможеш повторювати

Знайома історія: довго нічого не робиш, а потім вирішуєш взятися за себе. Тепер тричі на тиждень зал, двічі біг, ще бокс, а між цим ще новий проєкт і повністю нове життя.

Я так пробував. Надовго мене не вистачало.

Якщо ти місяцями сидів удома, спробуй для початку раз на тиждень попрацювати з кав’ярні чи коворкінгу. Якщо давно хотів повернути спорт, почни з одного тренування, яке реально вписується у твоє життя. Важливо, щоб наступного тижня ти зміг це повторити.

Я займаюся спортом більше двох років. По мені, може, не дуже видно, але займаюся. Бували періоди з трьома-чотирма тренуваннями на тиждень. Зараз у мене два: розумію, що більше просто не вивожу, і зменшую навантаження. При цьому продовжую ходити.

Ось ця можливість змінити інтенсивність і залишитися в процесі для мене дуже важлива. Бо набрати на себе стільки, щоб за два тижні все кинути, я вже вмію.

І тут є відмінність від підготовки з другого кроку. Підготовка створює загальний запас ресурсів, поки конкретного напрямку ще немає. А маленькі кроки допомагають рухатися до обраної цілі. Тому далі треба визначитися, заради чого ти їх робиш.

5. Поставити ціль, яка мотивує і виглядає досяжною

Раніше на виступах я говорив про великі амбітні цілі. Зараз для себе формулюю це інакше: мені потрібна нормальна ціль. Така, яка дійсно драйвить і водночас не здається нескінченно далекою.

Уяви, що ти хочеш автомобіль. Є машина, яку можеш дозволити собі досить швидко, але вона тебе взагалі не радує. А є машина мрії, заради якої доведеться кілька років тримати темп, якого ти раніше ніколи не тримав. Для мене між цими крайнощами важливо знайти варіант, заради якого справді захочеться працювати.

Те саме зі спортом. Почати регулярно тренуватися й підготуватися до великого спортивного результату потребує зовсім різних зусиль. Якщо я тільки повертаю собі здатність діяти, мені потрібна ціль, до якої я бачу найближчі кроки.

Зараз я орієнтуюся на горизонт приблизно від трьох до дев’яти місяців. Це особистий підхід: така відстань для мене вже вимагає зусиль, але ще не губиться десь у далекому майбутньому.

Щоб перевірити свою ціль, я б поставив три питання:

• Я справді цього хочу чи просто думаю, що так треба?
• Чи розумію я, за рахунок яких дій можу до цього прийти?
• Який маленький крок у цьому напрямку можу зробити вже цього тижня?

Коли ціль тебе мотивує, а наступна дія зрозуміла, почати значно легше. Не потрібно щоранку заново придумувати, навіщо тобі всі ці зусилля.

З чого почати, щоб знову не відкласти все на потім

Я поки сам проходжу цей шлях. У мене немає історії про те, як я одного ранку все зрозумів і відтоді живу ідеально. Є речі, які я помітив у собі, і рішення, які почав змінювати.

Спробуй для початку вибрати одну сферу, у якій ти найбільше чекаєш кращого моменту. Подивись, куди приведе продовження нинішньої траєкторії. Визнач, що можеш зробити сам, яких ресурсів бракує і до якої посильної цілі хочеш прийти. Потім обери один крок на найближчий тиждень.

Для мене зараз важливо повернути собі можливість зустрічатися з людьми, працювати над тим, що цікаво, думати про сім’ю, будувати плани й отримувати задоволення від процесу. Робити це в тому житті, яке вже відбувається.

Я не знаю, коли зовнішні обставини стануть кращими. Але більше не хочу, щоб усе, чого я хочу від життя, залежало від відповіді на це питання.